Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСереда, 13.12.2017, 04:31

Гримайлівська санаторна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів Тернопільської обласної ради

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Вересень » 18 » ШАНУЄМО, ПАМ’ЯТАЄМО, ВКЛОНЯЄМОСЬ
17:42
ШАНУЄМО, ПАМ’ЯТАЄМО, ВКЛОНЯЄМОСЬ

ШАНУЄМО, ПАМ’ЯТАЄМО, ВКЛОНЯЄМОСЬ.

10.09.2014 року учні старших класів оформили куточок пам’яті Руснака Миколи Ігоровича.

Руснак Микола Ігорович, 24.09.1975 року народження навчався в Гримайлівській школі-інтернаті з 1983 року та закінчив 8 класів у 1992 році. Його вихователем була Степанова Таїсія Андріївна.

Тернопільщина 2 серпня проваджала в останню путь ще одного героя – Миколу Руснака із Гусятинського району. Він загинув 11 липня під час обстрілу «Градом» із боку російського кордону під Зеленопіллям, повідомили у Тернопільській облдержадміністрації.

Микола Руснак залишив двоє дітей, донечці Софії всього 9 місяців, сину Миколі – 12 років. Перед смертю 10 липня чоловік телефонував дружині та просив поцілувати дітей, пригадує його мати Ярослава Садовська.«Микола умів знайти вихід із будь-якої ситуації. Не можу досі повірити, що він загинув, – говорить пані Ярослава. – Син мав добру душу, був відповідальним і завжди дотримував свого слова. Ніколи він не ховався за чужі плечі. Коли отримав повістку, не вагаючись пішов захищати країну. Микола надзвичайно цінував дружбу. Напередодні обстрілу він знаходився у лікарні. Але не закінчивши лікування, поїхав у Зеленопілля допомагати своїм побратимам».

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Микола Руснак перед смертю просив поцілувати дітей

Миколі Руснаку було 38 років, родом він – із села Лощинівка Теребовлянського району. В ранньому віці Микола втратив батьків і потрапив в інтернат. Пізніше працював на Тернопільській меблевій фабриці, де зустрів пані Ярославу Садовську. Жінка замінила хлопцю матір. Після одруження Микола переїхав у село Верхівці Гусятинського району. Односельці пам’ятають його як зразкового сім’янина, а також людину, яка завжди приходила на допомогу.

«Пригадую, як перед від’їздом Микола заходив попрощатись, – розповідає родичка Миколи Галина Гладій. – Він ніколи не відмовляв іншим у допомозі. Міг покинути власні справи, щоб виручити. Коли поїхав у зону АТО, часто дзвонив нам. Казав, що мріє побачити, як почне ходити його донечка Софійка. Та не судилося… Ми знали, що він брав участь у боях під Зеленопіллям. Тому з 11 липня для нас настали тривожні дні. Ми слідкували за новинами та чекали на списки загиблих під Зеленопіллям. Через три тижні прийшла сумна звістка про смерть Миколи. Але герої не вмирають!»

Прощання з такими людьми, як Микола Руснак, має закласти у кожному із нас бажання до змін, зазначив у поминальній проповіді отець Володимир – священнослужитель УГКЦ села Верхівці.

«Ми не можемо вийти з цього подвір’я такими, якими були вчора, – наголосив отець Володимир. – Любов до України – це не лише вишита сорочка і патріотичні пісні. Кров проливається за те, щоб ми навчались, працювали та виховували своїх дітей по-іншому. Пам’ятаймо, що війна іде не тільки на Сході. І кожен із нас має стати її активним учасником».

Переглядів: 180 | Додав: andriygoc | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Календар
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz